До 36 річниці аварії на Чорнобильській атомній електростанції

Військова агресія Російської Федерації проти Української Держави знову актуалізувала питання захисту людства від наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Силове захоплення 25 лютого 2022 р. агресором об’єктів атомної електростанції, конфайнменту та сховища ядерних відходів, облаштування військово-логістичного центру, стало однією з найсерйозніших загроз країнам Європи у ті дні.

Втручання і створення перешкод в належному функціонуванні інфраструктури, на думку фахівців та військових експертів, могло призвести до неконтрольованого ядерного вибуху з усіма його наслідками.

Ігнорування військово-політичним керівництвом агресора специфіки та особливостей перебування у зоні відчуження призвело до різкого перевищення рівня гамма-випромінювання, причому радіоактивний пил міг піднятися в повітря від руху важкої техніки.

Характер перебігу подій аварії на Чорнобильській АЕС 24 квітня 1986 р., та оборона Києва протягом лютого-березня 2022 р. мають одну спільну рису – максимальна мобілізація українського суспільства у захисті свого права на життя.

Організація оборони та захисту столиці Української держави у лютому-березні 2022 р., так як і захист від радіаційної загрози в квітні-червні 1986 р. вимагало від Київського міського голови, Київської міської ради, її виконавчого органу, комунальних підприємств рішучих і дієвих кроків: організація захисту міста, забезпечення життєдіяльності об’єктів критичної та цивільної інфраструктури, забезпечення умов діяльності установ законодавчої, судової та виконавчої гілок влади, які розміщені в столиці України, захист життя та здоров’я населення, надання допомоги мешканцям міста та низка інших життєво необхідних заходів.

В фондах Державного архіву м. Києва зберігається значний масив документів, у яких зафіксовані відомості щодо перебігу подій у м. Києві та заходи, які вживалися Київською міською владою із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. До вашої уваги пропонується добірка документів з питань захисту міста та його мешканців від ураження радіацією.

Так, з метою оперативного реагування на ситуацію, та координації дій із захисту населення м. Києва від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у травні 1986 р., було створено Оперативну групу бюро Київського міськкому Комуністичної партії України (далі – Оперативна група), яку очолив голова виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів Валентин Згурський.

На засіданнях Оперативної групи щоденно розглядалися найважливіші питання: щоденний контроль за радіаційною ситуацією, організація контролю за станом здоров’я киян, евакуйованих осіб і ліквідаторів, надання їм невідкладної медичної допомоги, забезпечення безперебійного постачання продуктів харчування із зон, які не зазнали ураження радіацією, накопичення продуктів харчування тривалих строків зберігання, заготівля свіжих овочів і фруктів, побудова нових насосних станцій та водогонів для перекачування води із р. Десна, з метою забезпечення міста питною водою, розконсервація та буріння нових артезіанських свердловин, щоденна санітарна обробка вулиць, громадських споруд та житлових будинків, захоронення радіоактивних осадів та ураженої біомаси, проведення комплексу заходів з дезактивації транспортних засобів, які прибували до міста, організація вивезення дітей на літній відпочинок тощо.

Рішення, прийняті Оперативною групою, невідкладно доводилися до відома посадових осіб виконавчих комітетів Київської міської та районних рад народних депутатів, керівників штабів цивільного захисту. Заходи, які потребували фінансування чи виділення матеріально-технічних ресурсів, реалізовувалися шляхом прийняття відповідного рішення Київської міської ради чи розпорядження голова виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів.

Так, відповідно до прийнятих на засіданні Оперативної групи рішень, у стислі строки було вирішено питання із забезпеченням міста чистою питною водою. Після аварії на Чорнобильській АЕС у річку Прип’ять попала значна кількість забрудненої води, яка, у свою чергу, швидко попала в Київське водосховище. Зважаючи на весняне водопілля, такий стан речей загрожував здоров’ю мешканців столиці, оскільки значна частина питної води в квартири киян надходила із р. Дніпро. Швидкими темпами було організовано розробку проекту та забезпечено проведення робіт з будівництва нових водозабірних споруд і плавучої насосної станції для подачі у міський водогін води із р. Десна. Новий водогін було прийнято в експлуатацію в середині червня 1986 р. Одночасно було розконсервовано низку артезіанських свердловин та пробурені нові.

Міська санітарно-епідеміологічна станція здійснювала щоденний контроль за станом зовнішнього середовища в місті Києві та в окремих населених пунктах, що примикали до нього – вимірювання гамма-фону, дослідження молока та молочних продуктів, води питної у міському водогоні та води в річках Дніпро і Десна, опадів та повітря на вміст радіонуклідів. Результати випробувань надсилалися до відома та реагування Раді Міністрів УРСР, Міністерству охорони здоров’я УРСР, КДБ УРСР, виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів, Штабу цивільного захисту м. Києва та інших. Виявлені в ході таких досліджень продукти та сировина знімалися із продажу та направлялися на переробку в інші області Української РСР.

Чи не найголовнішим завданням яке постало перед міською владою, це забезпечення міста свіжими овочами, фруктами та городиною. Вміст радіонуклідів у продукції, яка раніше надходила із Іванківського, Бородянського та частково Києво-Святошинського районів не відповідала встановленим нормативам, як результат невідкладно було організовано доставку свіжих овочів та фруктів з інших областей держави.

На в’їздах до міста Києва було створено мережу постів для проведення дозиметричного контролю усіх транспортних засобів, які прибували чи виїжджали зі столиці: у селищах Гостомель, Демидів та Чабани, м. Обухів, в районі поселення Биківня, на в’їзді до м. Києва з боку м. Бориспіль, по проспекту Кошового та по вул. Богатирській. Осади від помиття транспорту захоронювалися на спеціально побудованому полігоні в селі Великі Дмитровичі Київської області. По всьому місту збудовано низку пунктів миття індивідуального транспорту мешканців столиці.

З урахуванням інформації Міської санітарно-епідеміологічної станції та відповідно до наданих рекомендацій щоденно здійснювалися заходи з помиття вулиць, тротуарів та будинків міста.

Заходи вжиті Київською міською владою протягом травня-червня 1986 р. дозволили суттєво зменшити негативний вплив радіації на здоров’я киян та на забруднення території м. Києва.